Чи дійсно суспільства західних країн “втомилися” від новин з України? В яких країнах ЄС Україна досі представлена в ЗМІ на належному рівні? Хто вирішує/впливає на порядок денний – журналісти або читачі? Розбирається журналістка Amal News Тамріко Шолі.
**
Рівень уваги західного читача до теми війни в Україні дійсно зменшився. Однак хто визначає це: західний читач самостійно або ж зовнішні обставини змушують його обирати певну поведінку? Якщо так, то якою мірою?
На фокус уваги до теми України в західних ЗМІ загалом впливає багато чинників, але я хотіла би зупинитися на цих трьох: принцип небезпеки, тривалість війни та, як не дивно, процес диджиталізації. Під “принципом небезпеки” слід розуміти те, наскільки високо людина оцінює, що та чи інша проблема небезпечна саме для неї особисто. Якщо вона вважає, що певна ситуація несе велику загрозу конкретно для неї чи її родини, то фокус уваги до теми стрімко зростає. І це чітко відображено на мапі залучення суспільства західних країн до теми війни в Україні.
Згідно з моніторинговими даними Європейської служби зовнішніх справ (EEAS) інтерес до української теми у новинному полі країн Заходу на сьогодні розподіляється наступним чином:
- США: топ-увага, тема України глибоко внутрішньополітична, адже є головним фактором протистояння республіканців і демократів та прив’язана до американських бюджетів; понад 65–70% респондентів регулярно бачать або читають все, що пов’язано з Україною, у новинах, сприймаючи це крізь фактор внутрішньої політики – а відтак і власного майбутнього.
- Польща та Країни Балтії: сприймають війну в Україні як безпосередній безпековий ризик та загрозу власному суверенітету; близько 60% уваги аудиторії до новин з України.
- Німеччина: фокус інтересу крізь призму власної економічної ситуації та конфліктів в німецькому уряді, зокрема, стосовно постачання зброї в Україну та процесс мілітарізації самої Німеччини; увага аудиторії в межах 48–53%.
Франція, Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія), а також Канада – помірний фокус: головна увага прикута до протестів всередині власної країни та/або практичної допомоги українцям без надання емоційного характеру публікаціям.
Найнижчий фокус уваги: країни Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція, Португалія). Причина – в інфопросторі домінують проблеми міграції з Африки, внутрішні економічні негаразди (зростання рівня бідності та злочинності тощо).
Водночас особисте залучення того чи іншого суспільства до теми війни в Україні прямо впливає на її медіаприсутність в західних медіа. На жаль, не всім сучасним виданням потрібна правда, деякі з них в пріорітеті мають перегляди та кліки. Їх забезпечують дві головні емоції: той самий страх та шок, подив.
Суспільства країн Заходу більше не сприймають війну в Україні як “шок” або “гарячу сенсацію” – про це прямо свідчить рівень присутності українських новин в західних медіа станом на перше півріччя 2026. В німецьких медіа за 4,5 роки повномасштабної війни відбувся складний перехід тем від тотального обурення російським вторгненням та вбивством цивільного населення до політико-економічних обговорень, які містять в своєму контексті не тільки саму війну, але й такі комплексні питання, як популяризація правих сил, міграційна криза, криза ресурсів, автократії та диктаторські режими, зростання рівня пропаганди тощо. Подібні матеріали публікуються зазвичай в аналітичних колонках, натомість масовий західний читач все більше віддаляється від новин з України та часто змушений споживати лише уривки інформації або фейки чи пропагандистські нарративи. Але так було не завжди.
Так, в 2022 році частка інформаційного політичного контенту про війну на телеканалах Німеччини перевищувала 40% від усього ефірного часу. Про це свідчать дані аналізу програм ARD/ZDF. На той момент війна повністю і в один момент витіснила коронавірус як найважливішу тему.
За статистикою дослідження на початку повномасштабного вторгнення 93% німецьких публікацій покладали одноосібну провину за війну на Росію та Путіна, Володимир Зеленський мав +67% позитивних згадок, тоді як Путін мав негативний баланс -96,1%, а Олаф Шольц за свою нерішучість -31%. Серед головних меседжей того часу від провідних німецьких медіа – відкрита та беззаперечна адвокація постачання Україні збої та жодних мирних переговорів чи поступок Росії. У німецькому сегменті TikTok та Instagram також панувала хвиля одностайної підтримки та віра у перемогу України.
Настрої змінилися не різко, а поступово, протягом періоду з кінця 2023 до кінця 2025. Тоді було вперше зафіксовано різке падіння уваги до України: тема війни втратила домінантні позиції у новинах серед 71% респондентів.
Ця зміна пов’язана, першим чином, з подіями на Близькому Сході та, – що є набагато важливішим фактором – зростанням активності російської дезінформації в соцмережах (в першу чергу Telegram, TikTok та X (Twitter).
Зокрема через поширення наративів російської пропаганди акцент в німецьких змі та соцмережах змістився в бік ситуації з українськими біженцями (незадоволенність рівнем їхньої інтеграції в Німеччині, тема соціальних виплат тощо), економічні наслідки війни для Німеччини (інфляція, ціни на енергоносії), доцільність постачання зброї в Україну та корупційні скандали. Саме в цей період в західних ЗМІ почали з’являтися перші матеріали про можливу війну в країнах ЄС.
Сьогодні німецький медіапростір продовжує писати про війну Україні, однак в матеріалах чітко відчуваються настрої “війни надовго”. Обговорюються сценарії заморожування війни, нереалістичність справедливості мирних договорів, запропонованих Трампом, та критична оцінка політичного курсу Зеленського. Увага до масованих обстрілів цивільних міст та руйнування енергетичної інфраструктури в німецьких медіа також досі присутня, однак все частіше подається через статистику.
ЧОМУ ПРО ПУТІНА ТА АFD НАВПАКИ ПИШУТЬ БІЛЬШЕ?
Водночас неможливо не помітити, що медіаприсутність таких тем як “володимир путін” або “вимоги партії АfD” не тільки залишається на стабільно високому рівні, але й останнім часом зросла.
Причинами цього у певному сенсі є закони маркетингу та людської психології.
Перш за все, представники партії АfD звертаються до болю німецького населення і обіцяють вирішити саме їхні проблеми, а не “мігрантські” або “українські”. Частина населення вбачає в цьому певний вихід з кризи, адже інші політики – на їхню думку – “своєю допомогою Україні навпаки погіршують ситуацію та втягують у війну саму Німеччину”. Понад 51% німців категорично проти відправки військових Бундесверу в Україну навіть у межах миротворчих місій (підтримують лише 36%). За даними Kantar Public, 80% німців побоюються розгортання війни на країни НАТО, а 69% відчувають страх перед потенційним російським ядерним ударом.
По-друге, меседжи та сама мова праворадикалів, а також автократів на кшалт Путіна, ніколи не є нейтральною. Вона завжди емоційна, місцями абсурдна і тому привертає увагу читачів. А відтак – перегляди і кліки. Цим користується чимало західних медіа або блогерів, які, прикриваючись ширмою толерантності до будь-якої точки зору, надають площадку прихильникам Путіна або представникам партії АfD. Всебічне освітлення ситуації в медіа однозначно має бути, однак тут існує тонка грань між популяризацією руйнівних та відкрито незаконних нарративів та спробою мислити критично. Адже одна справа прямо цитувати праворадикалів та автократів й використовувати їхні терміни, і зовсім інша – послуговуватися власною мовою, яка поясняє та демонструє ризики.
Однак виважена правда та аналіз найчастіше позбавлені експресії, а страх та шок, як ми пам’ятаємо, – головні емоції привернення уваги.
Крім того, ми не можемо ігнорувати фактор так званої “втоми від війни”. Як би нас це не обурювало, однак це не новий феномен і він спостерігався і під час інших тривалих війн. Це ще один суто психологічний фактор.
Якщо говорити конкретно про німецьку “втому” (Kriegsmüdigkeit), то певна частина німецького населення станом на 2026 рік вважає війну на виснаження однієї зі сторін безперпективною. Тобто напругу викликає перспектива “війни на десятиліття”. В опитуваннях, проведених у межах проєкту WDR/ARD-DeutschlandTrend, близько 48% німецьких виборців, які мають право голосу, були твердо переконані, що війну можна завершити лише шляхом втрати Україною її територій.
Серед деяких представників німецького суспільства також можна почути неофіційну думку “ми надаємо зброю як другий найбільший донор у світі після США, тому маємо право визначати межі її застосування, щоб захистити власну країну від ескалації з Росією, або певним чином контролювати ефективність нашої фінансової допомоги”. Так вважають далеко не всі, але така позиція також існує. В свою чергу відсутність позитивних результатів переліченої вище допомоги впливає на рівень їхньої фрустрації та залученності до теми війни в Україні.
Додамо до цього нескінченний новиневий потік з іншими проблемами всередині країни й поглиблення процесів диджіталізації, і маємо інформаційне перенавантаження мозку та вигоряння у значної кількості населення Німеччини. На виході багатьом людям легше перестати споживати важкі новини, ніж намагатися зрозуміти поточну ситуацію і, тим більше, аналізувати її.
Водночас рівень соділарності німецького суспільства з Україною залишається достатньо високим – 50-60%. Це позитивний сигнал, хоча є й ті, хто підтримує завершення війни на будь-яких умовах.
ДОЛУЧАТИСЯ КОЖНОГО ДНЯ
Увага якомога більшої кількості людей – головна валюта сучасності. Традиційні, у тому числі, аналітичні, медіа продовжують втрачати позиції, поступаючись емоційному потоку соцмереж. Раніше війни відбувалися тільки оффлайн, тепер вони мають ще один фронт – онлайн, інтенсивність якого посилилася з появою штучного інтелекту. Відтепер за увагу читачів відчайдушно борються не тільки за допомогою якості наданої інформації, а й за допомогою того, наскільки більше емоцій вона здатна викликати у людини. За декілька секунд сьогодні реально охопити увагу мільйонів людей, яких сколихнуть однакові емоції.
Для того, щоб увага до подій в Україні залишалася на необхідному рівні, ми маємо враховувати всі вищенаведені фактори й причини. Нам необхідно збільшити кількість професійних українських журналістів та блогерів, які не просто пишуть німецькою або англійською мовами, а дійсно розуміють західне суспільство.
Особилива задача тут, на мою думку, також в українців, які перебувають за кордоном. Адже інформація – це не тільки стаття в ЗМІ. Інформація це також будь-який допис в соцмережах, участь у заходах (політичних, культурних чи бізнес), загалом культура. А ще інформація – це будь-яка розмова, навіть маленька. Розмовляйте, розповідайте, поширюйте. Без натиску, але щиро. Нам як ніколи потрібно більше щирих та чесних розмов.
