Колись нам здавалося, що незалежність ми вже здобули. Але виявилося — вона відбувається лише зараз.
Через десятиліття після її проголошення ми по-справжньому усвідомлюємо, наскільки важливим є цей день. День, коли ми утверджуємо право бути собою. День Нашої Ідентичності.
Попередні покоління українців, які опинилися далеко від дому, зберігали цю ідентичність попри все. Передавали мову, пісні, традиції, пам’ять — часто тоді, коли для цього не було ані держави, ані сприятливих умов, ані гарантії, що наступне покоління залишиться українським.
Сьогодні ми — одне з наступних поколінь — також далеко від дому. І маємо перейняти естафету та теж зберегти свою ідентичність. Бо дім — це не лише місце на карті. Це мова, якою говориш. Пісні, які впізнаєш із перших нот. Страви на столі. Фільми на екрані. Книжки на полицях. Люди, з якими не треба пояснювати очевидне. Пам’ять, яку ніхто не може забрати.
Тому сьогодні бажаємо нам бути разом. Бути зі своїми.
Розгорнути синьо-жовтий прапор. Вийти на українську акцію. Прийти на подію своєї громади. Підтримати український збір. Донатити, допомагати, говорити українською, знайомитися зі своїми — і не втрачати відчуття дому, навіть якщо між нами та ним сотні чи тисячі кілометрів.
Бо Україна — це не тільки місце, звідки ми приїхали. Це те, що ми несемо із собою.
З Днем Незалежності!
