Українська команда готується до виступу на параді, що відбудеться 24 травня у рамках щорічного Карнавалу культур у Берліні. Цього року це ювілейний, 30-й фестиваль, тож для участі у параді було відібрано 30 учасників із близько 60 заявок.
Карнавал культур триватиме чотири дні – з 22 по 25 травня – на Блюхерплатц: жива музика різних народів, страви національних кухонь, ярмарки ремесел. І звісно, парад, який традиційно є головною подією фестивалю.
У попередні роки Україну в ньому представляла громадська організація KULT’URA e.V. Ukraine. Цього року – дебют українсько-німецького центру Adlera e. V.
На початку повномасштабної війни він виник гурток для українських дітей, які приїхали до Німеччини. “Діти прийшли до нас у хореографію фактично на реабілітацію, щоб відновитися після травми”, – розповідає керівниця центру Оксана Орел.
Сьогодні Adlera – великий центр із танцювальною школою, футбольною академією та безліччю проєктів. До речі, саме тут, на південному Заході Берліна, було облаштовано пункт незламності під час блекауту в січні 2026.
Зараз, за кілька днів до Карнавалу культур, Оксана Орел стоїть ніби всередині хмарки з янгольських крил, які роздає для репетиції у костюмах. Хтось з дівчат скаржиться, що крила затісні, і тоді вона твердо каже: “Ти мусиш в них влізти”. Або рятує ситуацію з допомогою ножиць.
У сусідній кімнаті мами чіпляють на голови наймолодшим учасницям дійства великі квіти, а поруч дівчата-підлітки роблять селфі у розкішних жовтих і синіх вінках, які самі ж і робили протягом місяця. Жовті прикрашені колоссям, а сині нагадують хвіст павича.
“Все це – ручна робота”, – розповідає учасниця танцювальної студії Поліна. “От буквально — нам закупили окремі елементи: пелюстки квітів, каміння, павичі пір’я, і ми все це збирали вручну”. Дизайн розробила Олена Синьоока – мама однієї з учасниць танцювальної студії.
Часу обмаль: перша репетиція у костюмах відбувається в середу, а в неділю вже парад. Вони всі трошки хвилюються – і Оксана, і дівчата-танцюристки, і їхні батьки. Але впевнені, що гідно представлять Україну.
Amal News поспілкувалася з Оксаною Орел і дізналася, яку власне концепцію матиме цьогорічна презентація України і як все це вдалося організувати.
– Оксано, виглядає все справді яскраво, але розкажіть, яку ідею ви хотіли б цим донести до глядачів?
Наша концепція, з якою ми власне подавалися на конкурс, це – захист дітей у всьому світі. І ми представляємо три виміри підтримки, яка важлива для дітей. Перший – це родинне коло: базовий захист. Тому попереду нашої колони йтимуть наймолодші учасниці танцювальної студії з квітами на головах. Ну бо ж недарма кажуть, що діти – це квіти.
Друге коло підтримки – це суспільство, яке має опікуватися дітьми, створювати їм умови для розвитку. А третє – це вищі сили. У нас це янголи.
Тому задіяні різні групи дітей, кожна з яких символізує в цьому концепті свій образ. Є менші діти, які будуть в зелених костюмах з квітами на голові, їх одразу буде видно. Далі йтимуть доросліші дівчата в синьо-жовтому кольорі. Вони символізуватимуть українське суспільство, яке опікується дітьми і прагне, щоб усі діти були щасливими, здоровими і, власне, живими. Третє коло – це дівчата в костюмах янголів, символ охорони дітей з неба.
– Скільки зараз дітей у вашій танцювальній школі?
Танцює 140, виступатимуть 120. Але серед них, до речі, ще буде 15 наших хлопців з футбольної академії. Вони йтимуть у другому колі, який символізує підтримку суспільства. Бо ж спорт – це теж важлива умова розвитку дітей.
У нас у центрі зараз 120 хлопців у футбольній школі. При чому це буквально за півроку приєдналося, відколи ми відкрили футбольну академію. У той час як нашій танцювальній студії вже чотири роки. Але ж там, як завжди на танцях, переважно дівчата. Тому ми думали, що зробити для хлопців. До речі, у день Карнавалу культур 24 травня футбольний клуб “Шахтар” відзначатиме своє 90-річчя. Тому хлопці матимуть атрибутику цього клубу.
– А як вийшло, що цього року саме ваша організація представлятиме Україну? Адже в попередні роки це була KULT’URA e.V. Ukraine.
Насправді це непроста історія і ми довго вагалися – чи подавати заявку, чи потягнемо це. Бо одна справа бути частиною колони, а інша – взяти на себе всю відповідальність за українську презентацію.
Ми два роки брали участь у ході KULT’URA e.V. Ukraine – вони запрошували нас як хореографічний колектив у свої постановки. І для нас це був дуже важливий досвід. Ми побачили зсередини, як усе працює: як рухається колона, як організований парад, як треба працювати з музикою, платформою, людьми.
Тому, коли ми вже вирішили подаватися самостійно, то спочатку поговорили з ними. Для мене це було принципово важливо, щоб це не виглядало як якась конкуренція між українцями. Я запитала: “Ви плануєте подаватися цього року? Бо ми б хотіли спробувати”. І вони дуже нормально це сприйняли. Сказали, що цього року самі не готові брати це на себе, бо це справді дуже складний процес. І я їм дуже вдячна за це. Бо вони не лише підтримали нас, а й фактично передали нам цей досвід.
– Тобто ви вже знали, на що “підписуєтся”?
Нам здавалося, що знали. А потім восени минулого року ми подали заявку і зрозуміли, що насправді не знали нічого. Тому що коли ти вже сам організатор, то починаються сотні деталей, про які ти раніше навіть не думав.
Ти маєш описати концепцію, пояснити її, показати ескізи костюмів, візуалізацію платформи, розписати безпеку дітей, музику, логістику, спонсорів. У тебе постійні листування, дедлайни, погодження. І при цьому ти ще мусиш думати – як зробити так, щоб тебе зрозуміли люди з абсолютно різних культур.
Мені здається, ми інколи робимо помилку, коли створюємо щось тільки “для своїх”. Нам здається: це ж очевидно, це ж українська символіка. Але люди з інших країн цього не знають. Наприклад, минулого року була дуже красива ідея з регіональними вишиванками. Але навіть не всі українці можуть пояснити, чим відрізняється вишивка Полтавщини від Буковини. А для німців це взагалі було складно.
Моя мама дивилася трансляцію по телевізору, і ведучий каже: “О, українська колона… Але чому вони червоні й чорні?” Тобто люди просто не зчитали символіку. І тоді ми зрозуміли: на карнавалі все відбувається дуже швидко. Людина бачить тебе буквально кілька секунд. І за ці секунди вона має одразу зрозуміти, хто ти і що хочеш сказати. Тому ми свідомо зробили акцент на жовто-блакитних кольорах. Щоб не було жодного сумніву: це Україна.
Зараз у нас весь центр живе цим карнавалом. Ці ж костюми зібрані вручну – у нас немає професійного цеху декорацій. Це діти, мами, бабусі, друзі – всі включилися. У нас навіть жартують, що карнавал уже давно став сімейною справою.
– Наскільки я розумію, це ще й фінансово непроста історія.
Дуже непроста. І, чесно кажучи, ми до останнього не знали, чи потягнемо це. Тому що це костюми, платформа, звук, техніка, логістика, дозволи. Ми шукали підтримку буквально всюди. Писали і німецьким компаніям, і українському бізнесу.
Дуже допомогли батьки. Це взагалі наш головний ресурс. А ще нас підтримала страхова компанія ERGO Group. І це дуже красиво лягло в концепцію, бо вони займаються захистом, страхуванням дітей. Це суворе правило під час подання заявки – спонсор має відповідати концепції виступу. Тобто якщо це діти, то ми не можемо залучити виробника умовного “Мартіні” чи “Мальборо”.
Також нас підтримала Українська асоціація жінок Європи. Їхня засновниця Віолета Дворнікова спеціально прилітає з Києва на карнавал з Іспанії. І для мене це дуже цінно – коли люди з різних країн просто хочуть бути поруч і підтримати.
– З яким настроєм ви збираєтеся на Карнавал?
Ми одночасно радіємо і хвилюємося. Бо до карнавалу лишилося кілька днів, і ти постійно думаєш: а якщо дощ? А якщо щось піде не так? А якщо хтось захворіє? Є речі, які ти просто не можеш контролювати.
Але водночас це дуже надихає. Бо навколо цього проєкту починають об’єднуватися люди. Наприклад, до нас долучилася українська рок-співачка Пальміра Фурман. Ми познайомилися буквально в процесі підготовки. І вона вживу співатиме фінальну пісню. Є діджей, з яким ми ніколи раніше не працювали. Є люди, які просто приходять і кажуть: “Чим допомогти?”
І мені здається, це найважливіше. Бо в якийсь момент ти розумієш: це вже не просто про парад. Це про спільноту українців у Берліні, яка вчиться разом робити щось значуще.
