На цьому фото – одна з паралельних черг до берлінського парку “Сади світу”. Одна, бо друга – така ж велика, буквою Г, кінця-краю не видно – не вмістилася у кадр. Водночас нам вдалося потрапити до парку одразу – купили квитки онлайн, побачивши натовп перед касами. Мій мозок спершу у можливість такого відмовлявся вірити. “Може, на сайті технічні проблеми?” – думала я. “Може, це черга відвідувачів з уже купленими електронними квитками?” Ну не можуть усі ці люди, серед яких так багато молоді, просто стирчати кілька годин просто неба, щоб купити паперові білети!
Можуть!
Я не розумію: німці – нація технарів і винахідників. Чому вони настільки не технологічні зараз? Причому самі це визнають. Основний аргумент проти цифровізації: не всі люди готові ділитися своїми особистими даними зі сторонніми. Зате свої прізвища на поштових скриньках та дверних дзвінках вказують. А під час ковіду в ресторанах навіть свою адресу залишали.
У берлінському метро – реклама Apple Pay. Біля центру обслуговування Deutsche Bahn, де завжди стоїть черга,– банер із закликом купувати онлайн. Нещодавня статистика: 64% німців вважають поганою ідеєю купувати квитки на потяги лише в інтернеті. Скептично до онлайн-продажів ставиться навіть молодь: кожен другий респондент віком 18-29 років висловився проти цифровізації. Серед людей віком 50+ цей показник дорівнює 75%.
Я не розумію: німці так піклуються про довкілля – і водночас стільки паперу! Дорогі крейдові матеріали, кольоровий друк, непотрібна реклама в скриньці, хоча написано ж “Будь ласка, без реклами”. Я переконана, що екологічніше купити квиток до парку в інтернеті, аніж у касі – на цупкому папері з кольоровим друком. Ще й простоявши кілька годин у черзі!
Але навіть для любителів постояти в черзі – яка ж велика розкіш сьогодні – тринькати час, наче в запасі є кілька життів. Що в громадському транспорті, що в супердовгих чергах німці просто стоять (видно на тому ж фото). Хтось тихо переговорюється, хтось читає газету. Паперових видань досі багато – і різних! Коли я називаю своє місце роботи, наступне питання завжди – “Це газета чи сайт?”. Таке навряд чи уточнять у багатьох країнах – звісно, у 21 сторіччі все онлайн.
Але здебільшого в чергах стоять мовчки. Стирчала якось майже дві години в аеропорту на митній перевірці, а тоді ще й на посадці – просто стоять. Я встигла обробити місячний запас фото, відповісти в усіх чатах і скласти маршрут для відпустки. А коли в літаку відкрила Нетфлікс, німецькі сусіди за рядом дивилися на мене, як на прибульця.
Їздила автобусом до України. 99% пасажирів – українці. Всі сидять у телефонах: пенсіонери слухають промову Зеленського, молодь переписується, хтось дивиться фільми. Я в тому автобусі зробила п’ять замовлень в інстаграмі. На всі отримала зворотній звʼязок протягом години, хоч була уже глупа ніч. Тому що яка проблема відповісти на коротке повідомлення, коли стоїш у черзі, їдеш у метро, чекаєш на дитину біля школи? Звісно, в українців є перебільшення в іншу сторону, коли з телефонами і їдять, і сплять. Але зараз не про це.
Така німецька реальність не тому, що в країні мало ІТ-фахівців. Моя колега, кореспондентка українського ЗМІ в Німеччині, колись робила журналістське дослідження про рівень цифровізації різних країн. Вона показувала німцям нашу “Дію” і питала, чи хотіли б вони так само мати всі документи в телефоні. З 10 респондентів 9 відповіли “ні”. Звісно, таке опитування не репрезентативне, але все ж показове.
Німці вважають цифровізацію загрозою їхній безпеці. От цей кожен другий респондент віком 18-29 років і вибудував чергу біля входу до парку. Він проведе в ній кілька “насичених” годин. Просто стоятиме. Тому що навіть читати новини в інтернеті – це ділитися своїми даними зі сторонніми. Головне – приватність!
Багато країн живуть значно сучасніше. Світ рухається вперед. А економіка Німеччини третій рік рухається вниз. Аналітики якраз однією з причин називають заскорузлість менталітету. І якщо країна має амбіції й далі бути лідером – а вона їх, звісно, має – було б добре цифровізовуватися швидше.
