Українські активісти створили віртуальний музей про жертв тимчасової російської окупації Автономної Республіки Крим. “Віртуальний простір пам’яті. Музей кримського спротиву” розповідає про політичних в’язнів Кремля – вже звільнених або ще утримуваних, заарештованих чи переслідуваних. У музеї зібрати сотні портретів чоловіків і жінок яких з 2014 року переслідує російська окупаційна влада, фотографії артефактів пов’язаних зі злочинами країни-агресорки та статистика, що постійно оновлюється. Деякі з цих експонатів можна побачити і в Музеї Берлінського муру “Чекпойнт Чарлі”.
Пам’ять хліба та “тюремного скла”
Днями відкрився “Віртуальний простір пам’яті. Музей кримського спротиву”. На сайті зберігають історії кримських політв’язнів Кремля, переслідуваних після початку російської окупації АР Крим та міста Севастополь у 2014 році. Його створила команда українських активістів за підтримки Українського культурного фонду. Керує проєктом мисткиня та культурна дипломатка Лера Літвінова, Сергій Ніжинський, міждисциплінарний митець і співкуратор платформи цифрового мистецтва X-Platform, виступає діджитал-куратором, а арткураторкою – мисткиня і галеристка Леонора Янко.
“Наш музей – віртуальний проєкт, який створили в Україні, – розповідає Янко. – Але він має прямий зв’язок з Німеччиною. У відомому берлінському музеї «Чек Поінт Чарлі» з 2014 існує зала кримського опору російській окупації. У якомусь сенсі вона стала для нас натхненням і відправною точкою для створення віртуального музею. Саме на другому поверсі «Чек Поінт Чарлі» можна побачити артефакти, які кримці передавали своїм рідним з російських тюрем та СІЗО”.
Зокрема листи з-за ґрат – виключно російською, адже українська та кримськотатарська мови у російських тюрмах – під забороною. Або довідку про звільнення Нарімана Джелялова, який уникнув 17-річного ув’язнення тільки завдяки обміну полоненими у 2024 році. Того ж року він став послом України в Туреччині і власноруч передав документ музею. У вітрині можна побачити і дитячий браслет з так званого “тюремного скла” – розплавлених пластикових пляшок. Його зробив для своєї дочки Вадим Сірук, затриманий російськими силовиками у 2016, а у 2019 році засуджений до 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Або чотки з хлібного м’якушу. Їх зліпив кримськотатарський правозахисник, журналіст і координатора ГО “Кримська солідарність” Сервер Мустафаєв. У 2018 року його затримали, а у 2020-му засудили до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Війна Росії проти жінок
Цифрові копії експонатів стали частиною віртуального музею, так само як і близько 400 історій кримськотатарських політв’язнів.
“Ми збирали інформацію з відкритих джерел, – говорить арткураторка. – За даними Кримськотатарського Ресурсного Центру (КРЦ), станом на 3 вересня 2026 року, 559 людей стали політичними в’язнями або переслідуваними за кримінальними «справами» за період окупації АР Крим та міста Севастополя. Ці цифри не просто статистика. За кожною з них стоїть окрема людська історія: родина, яка роками чекає на повернення близької людини, діти, які ростуть без батька, дружини, які продовжують боротьбу за своїх чоловіків, і люди, позбавлені свободи через свою громадянську позицію або релігійні переконання. Тому для музею голоси родичів полонених є особливо важливими. Вони допомагають побачити за політичною справою не лише обставини переслідування, а ціле життя людини та родини, яке було змінене російськими репресіями”.
На сайті також є історії репресованих жінок. У липні 2026 року КРЦ повідомляв, що щонайменше 84 жінки на окупованому півострові зазнали переслідувань у кримінальних справах. Станом на червень 2026 щонайменше 59 із них перебували у слідчих ізоляторах або виправних колоніях.
Ось світлина матері п’ятьох дітей Есми Німетулаєвої. 15 жовтня 2025 року співробітники ФСБ затримали її після обшуку в родинному будинку. Станом на 21 липня 2026 року інформація про вирок відсутня. Російська Федерація обвинувачує жінку в “організації діяльності терористичної організації”. Українські правозахисні організації вважають справу політично мотивованою. Есма досі перебуває у СІЗО №1 міста Сімферополь. Після арешту Есми її п’ятеро неповнолітніх доньок залишилися без обох батьків, адже Ремзі Німетулаєв ще з 2023 року перебуває у російському ув’язненні. Опіку над дітьми оформив брат Есми.
У жовтні 2023 року Оксану Гладких затримали російські силові структури та звинуватили у “державній зраді” за нібито шпигунство. За версією російського слідства, вона передавала українській стороні інформацію про розташування російських військових об’єктів на тимчасово окупованій території. Правозахисники наголошують, що кримінальне переслідування стало можливим лише після нав’язування їй російського громадянства, а застосування російського законодавства до цивільного населення окупованої території суперечить міжнародному гуманітарному праву. Оксана – мати чотирьох дітей, троє з них – неповнолітні. Суд та призначив їй 14 років позбавлення волі у колонії загального режиму з подальшим обмеженням свободи строком на один рік.
Музей як особиста справа
Головні мови віртуального музею – українська та англійська. Але внизу головної сторінки можна обрати німецьку зокрема ще з шести мов. “Ми продовжуємо роботу з вдосконалення музею та перекладів текстів, – говорить Леонора Янко. – Фінансування на сьогодні вичерпано. Поки ми шукаємо нових донорів, працюємо на волонтерських засадах. Сподіваюся, ми зможемо розширити й віртуальну експозицію. Поки що маємо дві віртуальні музейні кімнати, якими можуть «ходити» відвідувачі. Оновлюватимемо і історії політв’язнів і статистику”.
Леонора Янко живе між Україною і Німеччиною. Мисткиня і арткураторка організовує виставки українських художників в українських містах і виставляє свої роботи за кордоном. Зокрема у Берліні цієї весни відбулася виставка її скульптур Flora Sapiens (2025) в українській галереї Serpen. Також Янко допомагає утримувати і доповнювати постійну кримську експозицію в музеї “Чек Поінт Чарлі”. Вона додала до неї і власні рефлексії. Під кримськотатарським прапором – серія картин, які художниця створила на основі реальних інтерв’ю та свідчень жертв російського режиму в окупованому Криму. Вони про те, як російські спецпризначенці в одязі без розпізнавальних знаків забирають цивільних активістів, незаконно викрадають, депортують та катують людей.
Для Леонори Янко віртуальний музей пам’яті – особиста справа. Мисткиня має кримськотатарське походження і на прикладі власної родини знає про історичні практики Росії щодо незаконних депортацій кримців і намагання позбавити їх ідентичності. Янко народилася в 1982 році у місті Фергана (Узбекистан), куди її родину було депортовано під час геноциду кримськотатарського народу у 1944 році. Після повернення в Україну молода жінка активно досліджує спільну українську та кримськотатарську культурну спадщину, теми історичної пам’яті, деколонізації та культурного спротиву.
“Ми хочемо розвивати віртуальний музей, щоб розповісти, що кримський спротив – частина історії України, яку має знати весь світ, – говорить мисткиня і кураторка. – Адже Росія активно намагається нав’язати світові власну версію подій через дезінформацію, пропаганду та викривлення історії. Тому наш віртуальний простір є цілком реальною зброєю проти російської дезінформації та пропаганди”.
Сайт “Віртуальний простір пам’яті. Музей кримського спротиву” тут.
Адреса: Mauermuseum – Museum Haus am Checkpoint Charlie – Friedrichstraße 43-45, 10969 Berlin-Bezirk Friedrichshain-Kreuzberg.
