Три дні концертів, живого спілкування і наукова конференція. Кобза, старосвітська й сучасна бандура і навіть DJ-сет. У Берліні завершився перший Berlin Bandur Fest — міжнародне продовження фестивалю сучасної бандури, який народився у Львові.
Чотири міста замість одного
“Я найбільше радію, що стільки людей прийшло на фестиваль. Таких різних, але зацікавлених бандурою”, – каже засновниця Lviv Bandur Fest Анастасія Войтюк.
Перший фестиваль у Львові вона організувала у 2017 році. До повномасштабного вторгнення його провели п’ять разів – потім настала пауза. Але у 2026 році фестиваль не просто повернувся, а й вийшов за межі України. Ідея провести його в Берліні належить музикознавиці та бандуристці Христині Петринці, яка живе тут і стала організаторкою німецької частини.
Анастасія Войтюк цю ідею радо підхопила, але далі замислилася: “Якщо робити фестиваль у Берліні, то треба робити і на його батьківщині – у Львові. А якщо робити у Львові і в Берліні, то треба робити в Харкові і в Запоріжжі, щоб була рівновага”. Тож після Берліна Lviv Bandur Fest продовжиться у Львові, а потім, у жовтні, – на Сході України.
Берлінська версія львівського фестивалю
За своєю ідеєю Berlin Bandur Fest дуже схожий на львівський. “Філософія фестивалю – це увага до авторської музики, до авторських аранжувань і до нестандартної бандури. Тобто бандури в інших жанрах, ніж академічна. І водночас увага до традиції”, – каже Войтюк.
Але Берлін, за її словами, додав те, чого у Львові майже не було: міжнародних музикантів. Сюди приїхали бандуристи з різних країн, а під час одного з концертів український народний інструмент зустрівся з ірландською арфою, китайським гучженом та іншими інструментами.
“Вони мали по дві репетиції. Камон, по дві репетиції! А концерт був просто геніальний”, – ділиться враженнями Христина Петринка.
Ще одна відмінність берлінського фестивалю – наукова конференція, присвячена бандурі. У Львові в межах фестивалю проходили лекції та панельні дискусії. А от окрему академічну конференцію провели вперше.
“Бандура – це круто!”
На фестивалі у Берліні можна було почути дуже різну бандуру. Серед гостей був Андрій Селецький – кобзар і ветеран війни, якого Христина Петринка вперше побачила торік на вулиці у Львові. “Я просто застигла. Тому що побачити живого кобзаря в сучасний час – це неймовірно”, – згадує вона.
Тоді підійти до музиканта вона не наважилася. А за рік запросила його до Берліна. Для Петринки ця історія багато говорить і про сам фестиваль. “Спочатку треба усвідомити, що ми це маємо. Треба плекати, продовжувати”, – каже вона.
Поруч із кобзарською традицією на фестивалі звучала зовсім інша бандура – авторська, експериментальна, з електронікою та сучасними аранжуваннями.
Один із хедлайнерів фестивалю – Юліян Китастий. Він народився у Детройті в українській родині і є бандуристом уже у третьому поколінні. При цьому його навряд чи можна назвати виконавцем, який просто “зберігає традицію”. Китастий багато років експериментує з бандурою, імпровізує і працює з музикантами з інших культур.
На запитання про почуття після першого берлінського фестивалю Петринка і Войтюк спочатку відповідають майже однаково: втома. Фестиваль робили вперше, новою командою і далеко не з безмежним бюджетом.
Тому поки що не загадують наперед. Але сподіваються, що на одному Berlin Bandur Fest ця історія не закінчиться. Бо, як звучить гасло фестивалю, “Бандура – це круто”. І берлінська публіка з цим погодилася.
