Тимчасовий захист для біженців з України має завершитися 4 березня 2028 року. Після майже п’яти років його дії перед українськими біженцями дедалі гостріше постає питання подальшого перебування. Наукові співробітники Експертної ради з питань інтеграції та міграції (SVR) проаналізували, які норми німецького законодавства про перебування іноземців можуть дати їм перспективу залишитися після завершення тимчасового захисту. Рекомендоване в оприлюдненій сьогодні, 12 листопада 2026 року, аналітичній інформаційній довідці (рекомендаціях) важливе “політичне рішення” можуть ухвалити вже цього року.
Соціально-політична дилема, перед якою постають німецькі політики, є достатньо серйозною. Адже, з одного боку, Україна потребує повернення якомога більшої кількості людей, в першу чергу, молоді та працездатних фахівців, щоб підтримати відбудову й пом’якшити масштабні демографічні проблеми. З іншого боку, значна частина біженців уже вкоренилася в Німеччині: вони знайшли роботу, вивчили мову, а їхні діти відвідують тут школи й планують вступ до університету. Своє майбутнє багато з таких людей бачать саме в Німеччині.
“Вимоги для переходу на звичайні підстави трудової міграції, наприклад для отримання дозволу на перебування як кваліфікований фахівець, у багатьох випадках надто високі. Ми пропонуємо включити Україну як „найкращого друга“ до переліку країн із привілейованим доступом до працевлаштування, передбаченого Положенням про працевлаштування іноземців”, – зазначив доктор Ян Шнайдер, автор рекомендацій та керівник дослідницького відділу секретаріату SVR. Якщо Україну внесуть до цього переліку, дозвіл на перебування з метою працевлаштування можна буде видавати незалежно від наявності кваліфікації фахівця.

Наразі для цих змін сприятливий момент: 4 листопада федеральний уряд Німеччини схвалив дев’яту постанову про внесення змін до Положення про працевлаштування іноземців. Вона передбачає скорочення вдвічі річної квоти за так званим правилом для країн Західних Балкан. Тепер документ ще має схвалити Бундесрат.
На думку пана Шнайдера, Бундесрат міг би скористатися нагодою, щоб започаткувати відповідну ініціативу федеральних земель і не пізніше свого останнього засідання 18 грудня 2026 року схвалити проєкт постанови з невеликою зміною – включенням України як одинадцятої держави до частини 1 § 26 Положення про працевлаштування іноземців. За його словами, подібний прецедент уже був, коли у 2013 року під час оновлення цього положення до переліку з політичних міркувань включили Південну Корею як високотехнологічну країну та важливого зовнішньоторговельного партнера. Тоді це також відбулося за ініціативою Бундесрату.
Крім того, пан Шнайдер вважає, що таке рішення могло би розвантажити відомства й суди, які можуть зіткнутися з тим, що велика кількість людей буде зобов’язана залишити країну у разі припинення тимчасового захисту. Тому, як вказується в рекомендаційному листі, це політично виважене рішення дало б перспективу українцям і українкам, які вже інтегрувалися на ринку праці та хочуть залишитися в Німеччині, ще до завершення тимчасового захисту у 2028 році.

Громадяни України, як і громадяни інших країн поза ЄС, вже можуть подавати заяви на звичайні дозволи на перебування. Однак станом на кінець 2025 року з приблизно мільйона українців і українок у Німеччині, які отримали тимчасовий захист, лише 19 тис. вдалося отримати дозвіл на перебування на інших підставах. Це менше, ніж 2%.
Враховуючи поточну ситуаціюю, автори рекомендацій докладно розглянули шість правових шляхів, які могли б забезпечити стійкіший статус перебування поряд зі звичайними дозволами. Серед них, крім іншого, норми, пов’язані з багаторічною трудовою діяльністю або успішною інтеграцією. Такі критерії, як суспільний інтерес у працевлаштуванні людини чи тривале усталене перебування, також могли б відкрити українцям і українкам шлях до подальшого постійного проживання. Однак попередній аналіз показав: для переважної більшості людей з України ці норми радше не підходять і не є реальним варіантом. Повний текст рекомендаційного листа можна знайти тут.
Однак не слід забувати, що в цьому питанні потрібно враховувати також інтереси України, Шнайдер наголосив: “Федеральний уряд Німеччини також має розробити інструменти, які поряд із забезпеченням правового статусу створюватимуть стимули для повернення та даватимуть змогу людям виїжджати й повертатися, не визначаючи наперед їхніх особистих рішень”, – наголосив пан Шнайдер.
Також варто ще раз відмітити, що дана аналітично-інформаційна довідка є лише рекомендацією для Бундесрату, а не прийнятим рішенняи чи законом.