Десятирічного Павла забрали прямо зі школи. Його мати Олена дізналася про це лише за кілька годин. Вона переконана, що причиною став тривалий конфлікт із навчальним закладом, який згодом переріс у протистояння з Jugendamt – німецькою службою у справах дітей та молоді.
Свою історію жінка розповіла Amal News. Вона не заперечувала проти публікації свого справжнього імені, проте задля захисту приватності і прав дитини редакція вирішила змінити імена матері та сина.
У липні 2026 року під час чергової зустрічі з представницями Jugendamt Олені дали прочитати листа від шкільної вчительки її сина Павла. У ньому йшлося про проблеми хлопчика з навчанням: він погано вчився, мав залишитися ще на рік у третьому класі, але, дізнавшись про це, категорично відмовився. Натомість заявив, що краще поїде з Німеччини. Коли Олена закінчила читати листа, одна із жінок, які сиділи навпроти, сказала: “Дитина сьогодні додому не повернеться”.
“Я кажу: в якому сенсі не повернеться? Де моя дитина? На якій підставі? А мені відповіли: підстави отримаєте пізніше”, – згадує мати.
Згодом, ознайомившись із протоколом вилучення, Олена, за її словами, дізналася, що сина забрали зі школи ще о 10-й ранку. А зустріч із нею завершилася приблизно об 11-й. Тобто поки мати обговорювала з представниками Jugendamt навчання сина, хлопчик уже перебував під захистом служби у справах дітей.
Відтоді майже весь час вона проводить за документами: листується з установами, готується до суду. А ще – намагається зрозуміти, як усе дійшло до того, що її сина забрали з родини. Хоча спочатку, переконує жінка, вона сама зверталася до Jugendamt по допомогу. Проте необхідної, на її думку, підтримки так і не отримала.

Одна година на зустріч з мамою
За майже чотири місяці розлуки Олена, за її словами, бачила Павла лише двічі. Перше побачення дозволили приблизно через півтора місяця після вилучення з родини. На зустрічі були присутні ще четверо дорослих. На спілкування матері й сина відвели одну годину.
“Щойно він зайшов у кімнату – сказав: ‘Мама, мене б’ють’”, – розповідає жінка. За її словами, на тілі хлопчика були синці. Олена повідомила про це представниці інтересів дитини, однак, як вона стверджує, належної реакції на її звернення не було.
Мати Павла також непокоїться через те, що після вилучення з родини він втратив можливість продовжувати дистанційне навчання в українській школі. На початку вересня жінка звернулася з проханням організувати йому доступ до онлайн-уроків. Запропонувала надати всі необхідні дані для підключення.
Їй пообіцяли розглянути це питання, однак згодом, за словами Олени, відповіли, що не бачать можливості організувати онлайн-навчання. Мовляв, з хлопчиком можуть спілкуватися україномовні працівники. Після повторного письмового звернення Олена отримала відповідь: щоб син не забував українську мову, вона може принести йому книжку українською.
Жінка згадує і про зустріч своєї матері з Павлом. Бабуся принесла онукові торт та інші гостинці, але хлопчик, за її словами, був незвично млявим, майже ні на що не реагував і навіть не зрадів солодощам. “Ніби під наркотиками”, – так бабуся описала його стан. Пізніше, як розповідає Олена, син пояснив їй, що перед цим сильно отруївся: його нудило і він погано почувався.
У розмові Олена то обурюється, то жартує про театр абсурду, то знов повертається до документів і дат. І постійно повторює, що багато чого в цій історії можна було вирішити значно простіше, якби спочатку просто почули матір.

Від війни – до нового життя
Олена і Павло – родом із Чернігова. Перші тижні під обстрілами вплинули на здоров’я тоді п’ятирічного хлопчика: у нього почалися сильний кашель, задишка і нудота. За словами Олени, знайти необхідні ліки в оточеному місті було майже неможливо.
Мама із сином і бабусею вирвалися із заблокованого міста і наприкінці березня 2022 року дісталися Німеччини. Спочатку Олену та Павла прихистила німецька сім’я у Фрайбурзі. Згодом вони кілька разів переїжджали, шукаючи доступніше та зручніше житло, поки не оселилися у невеличкому містечку в Баден-Вюртемберзі.
Вона описує сина як спокійну, допитливу дитину, якій її нові знайомі у Німеччині дали прізвисько “Інтелігент”. Особливо Павло захоплюється транспортом. “Він з легкістю може прокласти маршрут регіональними потягами з Фрайбурга до Берліна без інтернету”, – усміхається мама.
Водночас Павлові у ранньому дитинстві діагностували затримку мовленнєвого розвитку – в Україні він проходив медичні обстеження та займався з логопедом. Тож не дивно, що шкільне навчання і комунікація чужою мовою давалися йому непросто. Willkommensklasse у багатьох маленьких містечках немає – хлопчик пішов у перший клас, де, за словами Олени, були самі німці.
“Я не хотіла віддавати сина до цієї школи”
До цього міста родина переїхала у 2024 році, незадовго до того, як Павло мав іти у другий клас. Це означало: знову адаптація до нового середовища. Олена намагалася влаштувати сина до школи, де, на її думку, йому було б комфортно навчатися. Бо вона вже знала про конфлікти між дітьми у школі, куди він мав іти: українські родини скаржилися на булінг. “Я прийшла до директора й сказала: я хочу в іншу школу, я до вас не хочу. В іншій школі директор був готовий нас прийняти. Але мені відмовили”, – згадує вона.
Також Олена звернулася по допомогу до Jugendamt. Тоді, каже, вона хотіла вирішити одразу кілька питань: перевести дитину, знайти можливість відвідувати групу продовженого дня, а також отримати підтримку логопеда і психолога.
На зустрічі вона пояснювала, що син потребує додаткової уваги через труднощі з мовленням та адаптацією. Але отримати бажану допомогу від соціальних служб, за словами мами, їй так і не вдалося. І зрештою восени 2024 року Павло почав навчатися у школі, проти якої мати заперечувала.
Круасан, капці та труднощі перекладу
Перші місяці, розповідає Олена, минули відносно спокійно. Але з часом претензій до її сина ставало дедалі більше. Учителька скаржилася, що він апатичний, неуважний, не завжди записує домашні завдання.
Деякі зауваження здавалися Олені відверто дріб’язковими. Одного разу, згадує вона, отримала листа про неправильне харчування дитини. Причиною стало те, що Павло приніс до школи круасан із джемом. “Він удома їв повноцінний сніданок: омлет, кашу, овочі. А із собою брав зазвичай пастилу, а одного разу попросив круасан. І мені пишуть, що дитина повинна правильно харчуватися, а не їсти фабричні солодощі”, – розповідає Олена.
Іншим разом, каже, вчительці не сподобалося взуття хлопчика – відкриті капці. Потім виникли претензії до часу приходу до школи: спершу Павло нібито приходив запізно, а коли почав приходити раніше – це теж викликало зауваження: надто рано.
Особливо Олені запам’яталася історія зі шкільними підручниками. Учителька написала, що книжки потрібно “запакувати”. Жінка зрозуміла це буквально: поклала книжки в пакет, зав’язала його та відправила до школи. “А виявилося, що їх потрібно було обгорнути плівкою. Я ж цього не зрозуміла. Якби мені нормально пояснили, я б так і зробила”, – каже вона. Згодом, за словами Олени, про цей випадок їй нагадали на зустрічі в Jugendamt – як приклад безвідповідального ставлення матері до шкільних потреб дитини.
Але найбільше жінку непокоїло не це. Вона стверджує, що Павла ображали однокласники, а вчителька недостатньо реагувала на скарги хлопчика. “Одного разу він прийшов зі школи побитий. А перед літніми канікулами інший хлопчик, за словами сина, штовхнув його на сходах. У нього вся спина була в крові. Я написала вчительці, але відповіді не отримала”, – розповідає мати.
Олена також згадує, що син певний час сидів сам за останньою партою. Вона вважала, що це лише посилювало його відчуження. “Він приходив додому й казав: мамо, я їх не розумію”.
Несподіваний візит поліції
Особливо напруженими стосунки зі школою стали восени 2025 року, коли хлопчик уже перейшов до третього класу. Наприкінці вересня, розповідає Олена, вчителька повідомила їй, що Павло зачепив іншого учня спортивною сумкою на сходах. А вже наступного ранку до жінки додому прийшла поліція. Серед правоохоронців була українка, тож вдалося поспілкуватися без перекладача.
За словами Олени, поліцейська пояснила, що зі школи надійшло повідомлення про нібито агресивну поведінку хлопчика. Мати здивувалася: учителька ж скаржилася їй, що Павло, навпаки, апатичний. “Я кажу: зачекайте, то дитина апатична чи агресивна? Це ж протилежні речі”, – згадує жінка.
Складні стосунки з Jugendamt
Невдовзі матір Павла почали запрошувати на зустрічі з представниками Jugendamt. За її словами, працівники відомства повідомляли про занепокоєння школи: дитина виглядає апатичною, має труднощі з навчанням та поведінкою. Обговорювалися й питання її здоров’я.
Олена наполягає, що ніколи не заперечувала потреби сина в додатковій підтримці. Навпаки, сама її шукала. Однак, за її словами, на одній із зустрічей вона почула іншу версію: нібито Jugendamt пропонував родині допомогу, а мати від неї відмовлялася. “Я кажу: зачекайте, я сама до вас приходила і просила спеціалістів. Як я могла відмовлятися від будь-якої допомоги?” – згадує жінка.
Водночас Олена визнає, що не погоджувалася на деякі запропоновані форми підтримки, зокрема Familienhilfe – допомогу соціального працівника безпосередньо родині. Але пояснює це тим, що насамперед шукала фахову допомогу для сина, а не супровід у домашньому побуті.
Також Олена зауважує, що намагалася записати Павла до соціально-педіатричного центру. Але отримати направлення й знайти лікарів виявилося складно. Жінка припускає, що труднощі з доступом до медичної допомоги згодом почали трактувати як її небажання займатися здоров’ям сина.
Ще до вилучення хлопчика з родини на одній із зустрічей Олену познайомили з російськомовною жінкою – представницею інтересів дитини у сімейному суді. Спочатку, каже, вони спілкувалися цілком нормально, однак згодом в Олени виникли сумніви щодо її неупередженості.
Особливо насторожила розмова цієї представниці з бабусею Павла. Як переповідає Олена зі слів матері, бабуся запитала, що буде з онуком, якщо війна закінчиться і родина вирішить повернутися в Україну. У відповідь, за словами Олени, представниця сказала, що мати може їхати, куди хоче, а дитина залишиться в Німеччині.
Окремою проблемою стала комунікація. У жовтні 2025 року Олені зателефонував знайомий, який допомагав із перекладом і чиї контакти мав Jugendamt. Він повідомив, що там на неї вже чекають. Жінка здивувалася, адже жодного запрошення на зустріч не отримувала. Лише наступного дня поштою надійшов лист, який, судячи з позначки на конверті, відправили 15 жовтня.
Олена попросила надалі дублювати такі повідомлення електронною поштою, однак, за її словами, непорозуміння тривали. Ще одну зустріч призначили майже одночасно з візитом до Jobcenter. Але зрештою, стверджує жінка, вона була змушена скасувати обидва візити через хворобу, надавши підтвердження від лікаря. Після цього нових запрошень від Jugendamt уже не надходило.
То чи був хлопчик біля дороги?
Через кілька днів після вилучення сина Олена отримала письмове повідомлення від учительки, де з-поміж іншого згадувався ще один, новий і несподіваний для неї епізод. Нібито минулого місяця близько 13:30 Павла помітили самого біля проїжджої частини.
Олена категорично заперечує, що хлопчик міг там перебувати. Вона відтворює той день майже похвилинно. Через спеку уроки завершилися раніше. Павло повернувся додому приблизно о 12:20. За кілька хвилин разом із прабабусею поїхав автобусом до іншого населеного пункту.
“О 13:08 вони вже їхали поїздом, до якого ще треба доїхати автобусом. Як він міг о 13:30 сидіти біля дороги?” – запитує жінка. Вона стверджує, що родичка та інші люди можуть підтвердити її версію. На її думку, інформація про те, що дитина нібито перебувала без нагляду, могла стати останньою краплею, яка вплинула на рішення Jugendamt тимчасово вилучити Павла з родини.

Два вирішальні тижні
“Тимчасово” тут — ключове слово. Німецькою ця процедура називається Inobhutnahme: Jugendamt може тимчасово вилучити дитину з родини у разі невідкладної загрози її благополуччю. Таке вилучення ще не означає позбавлення батьків права опіки. Однак менш ніж за два тижні після цього сімейний суд Фрайбурга ухвалив окреме рішення – Sorgerechtsentzug: позбавив обох батьків права опіки над сином.
За словами Олени, про це вона дізналася вже постфактум з іншої судової постанови, яку отримала на руки. У ній суд відхилив заяву жінки про повернення сина – і саме на тій підставі, що вона вже не мала права батьківської опіки. (Редакція Amal News ознайомилася з цією постановою).
Олена наголошує, що батько хлопчика взагалі ніколи не був у Німеччині – понад 10 років захищає Україну у лавах ЗСУ. А ще запитує, чи були у суду підстави проводити засідання за відсутності батьків.
“Це був цілий квест”
Одразу після тимчасового вилучення сина Олена почала шукати адвоката. Спочатку вона телефонувала юристам, які розмовляють українською, російською чи польською, потім – практично всім, кого знаходила у відкритих довідниках. Деякі відмовлялися братися за справу, інші називали ціни у кількасот, а одного разу навіть 900 євро за годину.
Зрештою допомогла українська знайома, яка давно живе у Німеччині. Вона передала німецькому адвокату, який спеціалізується на сімейному праві, докладний опис історії Олени та документи. Юрист погодився взятися за справу, а оплату його послуг, за словами жінки, вдалося оформити через місцевий суд у межах державної правової допомоги. “Це був цілий квест – спочатку знайти адвоката, а потім домогтися, щоб його послуги оплатили”, – розповідає вона.
Плани на майбутнє
Олена уважно прочитала матеріали справи, які отримав її адвокат, і почала письмово відповідати на кожне звинувачення. “Просто сторінка, абзац – і моя відповідь. Сторінка, абзац – відповідь. Два чи три дні я це все писала”. За її словами, на основі цих пояснень адвокат підготував близько 20 сторінок заперечень і передав їх до суду.
Апеляційне засідання призначене на 24 листопада. Цього дня мама Павла чекає з нетерпінням. За її словами, адвокат щодо результату налаштований оптимістично. Тож вона сподівається, що після чотирьох місяців розлуки поверне сина.
“У мене є перед Павлом невеличкий борг: на його день народження ми збиралися до Берліна, навіть квитки купили. А потім – до Будапешта, у музей транспорту. Павло ж так захоплюється потягами, літаками й кораблями, – каже Олена. – Ми обов’язково туди ще з’їздимо на канікулах. Але спочатку підемо в кафе їсти його улюблене морозиво”.
Редакція Amal News звернулася із запитом до KVJS-Landesjugendamt — земельного відомства у справах дітей та молоді Баден-Вюртембергу, яке відповідає за виконання загальноземельних завдань у цій сфері та фахову підтримку місцевих Jugendamt. Ми попросили прокоментувати ситуацію з вилученням Павла, а також пояснити, як у подібних випадках оцінюють необхідність такого втручання, враховують мовні труднощі та досвід війни в родинах біженців і чи розглядають можливість передати дитину на виховання родичам.
У відповіді відомство наголосило, що не має повноважень розглядати окремі справи на місцевому рівні. «Ми не маємо ані фахових, ані юридичних повноважень давати вказівки службам Jugendamt у Баден-Вюртемберзі», — повідомили в KVJS-Landesjugendamt. Водночас на загальні запитання редакції про процедуру вилучення дітей та роботу з родинами біженців відомство не відповіло. Там також зазначили, що не мають окремої статистики щодо випадків вилучення неповнолітніх з України.