Будівля за адресою Мекленбургіше Штрассе, 73 нині – звичайний житловий будинок. Але на його фасаді – нетиповий для Берліна барельєф. Це український тризуб із мечем. Століття тому за цією адресою діяв великий осередок українського життя за кордоном.
Після поразки Української революції 1917–1921 років Берлін став одним із найважливіших центрів української політичної та культурної еміграції. До німецької столиці переїхали гетьман Павло Скоропадський, перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко, військові, науковці, митці, студенти та колишні урядовці. Тут видавали українські книжки, газети й журнали, працювали громадські організації, студентські об’єднання та благодійні товариства. У 1926 році у Берліні навіть відкрили Український інститут – першу наукову установу такого рівня за межами України. Він мав аж чотири дослідницькі кафедри.
Як розповіла Amal News співзасновниця проєкту “Карта українських місць Берліна”, докторка Олеся Лазаренко, у той час Будинок із тризубом став одним із головних місць зустрічі української еміграції. Після створення Організації українських націоналістів у Відні тут запрацювало її пресове бюро, а приміщення передали в користування керівникові ОУН Євгену Коновальцю. Із Берліна він майже десять років координував діяльність Української військової організації та розбудовував націоналістичний рух.
Будівля на вулиці Mecklenburgische Straße 73 належала українському правнику, меценату й суспільному діячеві Дмитру Левицькому – голові Українського національно-демократичного об’єднання.
Із цієї будівлі Україна розповідала про себе світові. Тут працювали редакції українських видань, накопичували архіви та формувалася одна з наймасштабніших українських інформаційних мереж за кордоном. Історія та діяльність українських організацій, які діяли в цьому будинку ще потребує детального дослідження. Цікаві, наприклад, спогади учасника тих подій Михайла Селешка. Він вивчав журналістику в берлінському університеті, а згодом був співробітником Української пресової служби в Берліні, особистим секретарем Євгена Коновальця, а після його вбивства – особистим секретарем Андрія Мельника.
Спогади Селешка наводить кандидат історичних наук Дмитро Бурім (із збереженням мовних і стилістичних особливостей того часу): “Десь від 1921–1922 років існувало в Берліні видавництво «Остевропеїше Корреспонденц». Був це місячник для справ Східньої Європи. Редакція містилась в Кайзерівському замку «Шльос Бельвю». На видавання того журналу Міністерство Заграничних Справ давало субвенцію 500 марок місячно. Десь коло 1931 року редакцію і архів перенесено було до Українського Бюро при Мекленбургіше Штрассе 73. Там він виходив десь до 1934 року, коли між Берліном і Варшавою започатковано дружні взаємини. Місячник «Остевропеїше Корреспонденц» для своїх цілей: служив він з одного боку засобом збирання інформацій для власних її потреб і з другого боку для передавання того, що треба було для української політики у німецьку пресу. Здобув він собі добре ім’я в німецькому пресовому світі, чого доказом були часті передруки вісток з нього в поважних німецьких столичних і провінційних часописах”, – пише Селешко.
За його даними, у бюро також зберігалися телеграми українського посольства в Берліні за 1919–1923 роки, повна добірка публікацій німецької преси про Україну, історичні документи, мистецькі експонати та велика колекція старовинних карт Східної Європи, “яких найбільше знайдено і закуплено в амстердамських антикварів”. За ініціативою установи навіть видали спеціальний атлас давніх географічних карт України.
Приблизно з 1930 року в будинку почала працювати Українська Пресова Служба, пише Селешко. Вона надсилала інформаційні повідомлення німецькою мовою до редакцій у Німеччині, а українською – до української преси. Її назву скорочували як UP. Але згодом, після претензій американської пресагенції United Press, яка мала таку ж абревіатуру, службу перейменували на UPS.
За словами Михайла Селешка, масштаби її діяльності були унікальними. “Українська Пресова Служба охопила своїми зв’язками цілу земну кулю. Ніколи перед тим ані потім не мали українці так знаменито зорганізованої і справної інформаційної служби в цілому світі. Вона мала свої сталі станиці в Голландії, Швейцарії, Італії, Австрії і навіть у Харбіні (нині – Китай, – РЕД.) для справ Далекого Сходу. Крім того, її кореспонденти діяли в Царгороді (нині – Стамбул, – РЕД.), Тегерані, Іспанії, Болгарії, Югославії, Мадярщині, Румунії, Норвегії й Фінляндії. Для Франції і тих країн, що їх потрібно було обслуговувати в французькій мові, а дальше для Британії, існувало окреме бюро в Женеві, організаційно зовсім незалежне і нічим не пов’язане з Берліном”, – згадує автор.
У Будинку з тризубом також діяли студентські осередки та відбувалися зустрічі української громади в Берліні. А на першому поверсі розташовувався ресторан, пише видання “Історична правда”. Імовірно, його відвідувачами були українці, чиї імена сьогодні можна знайти на сторінках підручників історії. Заклад має назву Heidelbeere і працює й нині. Його власники навіть зберегли фотографію фасаду міжвоєнного часу.
Невдовзі цей розквіт українського життя в Берліні обірвався. Із приходом до влади нацистів українські організації почали ліквідовувати, а чимало їхніх діячів опинилися у в’язницях і концтаборах. Остаточно зруйнували цей світ Друга світова війна та повоєнний поділ Німеччини. Тож багато українців переїхали до Мюнхена або емігрували далі на Захід. Більшість адрес того “українського Берліна” зникли під час бомбардувань Другої світової війни та не були відбудовані. Та Будинок із тризубом зараз має такий же вигляд, як і на початку 20 ст.
У спогадах Селешка читаємо: “Після розколу ОУН 1940 року домівка Українського Бюра при Мекленбургіше Штрассе ч. 73 перемінилася на звичайне мешкання і квартиру для диверсантів. Десь у тому часі перевезли вони до своєї головної централі в Кракові щоважніші акти й документи. Невідомо, що з ними сталося, мабуть, там і пропали в воєнній завірюсі. Решту пізніше забрало гестапо і спалило. З кінцем 1943 року мешкання дощенту розбили англійські бомби і так щез останній слід по великій колись і діяльній установі”.
Адреса: Mecklenburgische Straße 73 (одазу біля Heidelberger Platz), 14197 Berlin
Як доїхати: поруч розташована станція міської електрички та метро S+U Heidelberger Platz (лінії S41, S42, S46 та U3). До речі, станція U3 Heidelberger Platz – одна із найрозкішніших у Берліні. Видання Amal News уже писало про неї та інші красиві станції столичного метро тут.
