“Кожен, хто чув її останній альбом, буде здивований цим звучанням. (…) Зі своїм лупом, семплами та ефектами всіляких видів вона працює майже як візуальна художниця. Ми чуємо кілька тактів пісні а капела, як її співають сотні років. А потім вона віртуально переносить цю селянку в традиційному костюмі на барвистий, мерехтливий танцпол у модному берлінському клубі. І їй вдається поєднати ці два світи, ніби в танці”, – так австрійське радіо Ö1 описало творчість української музикантки Ganna.
А видання з Австралії після її концертів там навіть порівнювали співачку з Бйорк. Закордонні слухачі не розуміють слів у піснях “Туман яром”, “Маланка” чи “Купала”, але відчувають їх. Часом навіть до сліз. У своїй музиці Ганна поєднує джаз, український фольклор, класичну музику, електроніку та імпровізацію.
У 13-річному віці вона переїхала до Німеччини із Київщини разом із батьками та трьома сестрами. Згодом закінчила Вищу школу музики імені Ференца Ліста у Ваймарі, де вивчала джазовий вокал та імпровізацію. Зараз у доробку Ганни чотири сольні альбоми. Вона живе в Берліні, вільно розмовляє німецькою, англійською та французькою. Попри життя за кордоном, Ганна здебільшого співає українською. Її гурт складається з музикантів зі Швеції, Австрії та Німеччини, але це не заважає їм виконувати українські пісні.
“Я перекладаю музикантам зміст текстів, розповідаю історії, які в них закладені, і вони це відчувають. Ми всі зустрілися в Берліні, усі приїхали сюди з різних країн. Те, що я співаю українською, ніколи не було проблемою”, – каже співачка.
Найближчим часом почути Ганну Гриніву можна буде 6 серпня на Sommerbühne Alte Feuerwache у Мангаймі, 7 серпня – на M!crofestival у Дортмунді, 9 серпня – на фестивалі “Вирій” у Києві. Крім того, вона співатиме на фестивалях у Швеції та Великобританії.
Журналістка Amal News Дарка Горова зустрілася з Ганною Гринівою перед її концертом у Берліні та дізналася, як їй вдається мультиплікувати себе на сцені і перетворювати один голос на цілий хор, чому і в Австралії, і в Канаді вона співає українською, а люди плачуть, навіть не розуміючи слів, і чи планує виступити на “Євробаченні”.
Родом із музичної сім’ї
Музика супроводжувала артистку з дитинства. Мама співачки – професійна музикантка, яка працювала в театрі. У сім’ї ніколи не обговорювали, чи потрібно займатися музикою, – це було так само звично, як поснідати чи вийти на прогулянку.
“Не стояло питання, чи будемо, лише – коли почнемо. Одного дня, коли мені було шість років, я почала підбирати на фортепіано мелодії і їх наспівувати. Мама подивилася і сказала: “Думаю, час настав”. Так ми почали займатися, і зрештою всі мої сестри також грають на фортепіано”, – згадує Ганна.
До переїзду до Німеччини четверо дівчаток навчалася вдома. Так вирішив батько, який закінчив школу у рідному селі на Київщині й не хотів, щоб діти здобували освіту за тією ж системою. Спочатку він намагався створити альтернативну школу для місцевих дітей, але не знайшов підтримки. Тож батьки узяли навчання доньок на себе.
Ганна багато років живе за кордоном, однак українська мова залишається невід’ємною частиною її життя. Каже, що свідомо підтримує її щодня. “Я хочу слухати українські подкасти, читати українські книжки. Якщо мовою не користуватися, вона поступово зникає, і для мене важливо цього не допустити”, – говорить співачка.
Сама собі хор
На сцені Ganna виступає не лише як співачка, а й фактично як власний хор. Допомагає їй у цьому лупстанція – пристрій, який записує голос у реальному часі, одразу відтворює його й дозволяє нашаровувати нові вокальні партії. Так один виконавець може створити своє багатоголосе звучання просто під час концерту.
Працювати з лупстанцією Ганна почала ще під час навчання у Ваймарі. Каже, їй пощастило потрапити до професора Міхаеля Шіфеля – одного з перших музикантів у Німеччині, який експериментував із такими технологіями ще у 1990-х.
Та й сьогодні, за словами співачки, музикантів, які володіють цією технікою, небагато. І справа не лише в тому, що вона складна. Лупстанцію непросто інтегрувати у виступ із гуртом, а сам виконавець має постійно контролювати і музику, і техніку, і спів.
“Я маю проспівати всі голоси сама. Якщо пісня повільна, це справжній виклик – спочатку записати один голос, потім другий, потім третій. Саме через це багато аранжувань будуються за схожим принципом. У якийсь момент я зрозуміла, що хочу вийти за межі можливостей лупстанції”, – розповідає Ганна.
Вона почала працювати з музичним програмним забезпеченням, яке дає змогу створювати цілі бібліотеки звуків. “Тепер я можу все ще вийти на сцену одна, але звучати як цілий “оркестр”, – каже співачка.
Під час концерту їй доводиться одночасно співати, записувати нові партії, керувати педалями, стежити за таймінгом і водночас не втрачати контакту з публікою. Але така багатозадачність її не лякає .
“Мені це подобається. Навпаки: якщо мозок недостатньо зайнятий, це некомфортно. А коли все відбувається одночасно – отримую найбільше задоволення”, – зізнається артистка.
До навчання у Ваймарі Ганна два роки жила в Берліні. Там вона майже щовечора відвідувала джем-сейшни, знайомилася з музикантами з різних країн і створила власний гурт. Переїзд до невеликого Ваймара змінив темп життя: місцева музична спільнота виявилася значно меншою, і співачка зрозуміла, що настав час вчитися виступати самій.
Саме тоді лупстанція стала для неї не просто технічним пристроєм, а повноцінним музичним “партнером”, який відкрив нові можливості для сольних концертів.
“У мене є свій фольклор, і саме ним треба займатися”
До українського фольклору Ганна Гриніва прийшла не через родинні традиції чи етнографічні експедиції, а через… джаз. Під час навчання вона дедалі глибше занурювалася в афроамериканську музичну традицію, однак із часом зрозуміла: хоч ця музика її захоплює, вона не може розповідати чужі історії так само щиро, як власні.
“У мене є свій фольклор, і саме ним треба займатися”, – каже співачка.
Так Ганна вперше вирушила у фольклорну експедицію українськими селами. Хотіла не просто почути старовинні пісні, а познайомитися з людьми, для яких вони були частиною повсякденного життя.
“Після цієї поїздки мені по-іншому відкрилися і музика, і сам спів. Український фольклор – не музейний експонат, а живий літопис народу. У цих піснях – те, як люди жили, у що вірили, що вважали святим. Це своєрідний код нації. Саме тому ця музика пережила репресії й важкі часи – у ній відчувається особливий дух і сакральність”, – говорить артистка.
Сьогодні вона живе й працює в Берліні. Цікаво, що у місті творять одразу дві українські виконавиці, які поєднують сучасну музику з українським фольклором, – Ганна Гриніва та Вікторія Лелека. Обидві здобували музичну освіту в Німеччині, але продовжують представляти саме українську культуру на європейській сцені.
Чи бачить себе Ганна одного дня на сцені “Євробачення” від України? Каже, що це питання їй ставлять дедалі частіше. “Це цікава думка”, – усміхається співачка.
Водночас вона усвідомлює, що через життя за кордоном може зіткнутися з критикою, як це було з її колегою Вікторією Лелекою. “Так, комусь не сподобається, що я не живу в Україні. Ця тема з’являється майже в кожному інтерв’ю чи під час концертів в Україні. Але я до цього готова”, – каже Ганна.
Розуміти Україну без перекладача
Після концертів до неї із теплими словами звертаються люди, які до цього майже нічого не знали про Україну. Один із таких випадків стався після концерту в Німеччині. До артистки підійшов чоловік. “Він сказав: “Від надлишку емоцій я проплакав увесь концерт. Мені навіть було соромно за це. Як можна знищувати таку красиву культуру?” Для мене такі слова надзвичайно цінні”, – згадує співачка.
Вона переконана: культура часто здатна сказати більше, ніж політичні дискусії чи статистика. “Коли людина чує музику і вона торкається серця, тоді вже зовсім інакше сприймаються факти. Це і є м’яка, але дієва сила. Росія десятиліттями вкладала величезні ресурси у свою культурну пропаганду. Зараз ми маємо нагоду деконструювати ці наративи. Зокрема через мистецтво і через людей, які можуть пояснити нашу культуру“, – говорить Ганна.
Лише цього року артистка виступала в Австралії, Канаді, Італії, Швеції, Німеччині, Польщі, Великобританії, Бельгії та інших країнах. На афішах незмінно написано: “Українська співачка”. Часто до організації концертів долучаються місцеві українські громади, а самі виступи стають майданчиком для благодійних зборів. Так разом із діаспорою в Австралії та Канаді збиралися кошти на роботизовані платформи, які евакуюють поранених військових із поля бою.
Тішить й інше: українська музика знаходить відгук навіть у тих, хто не розуміє жодного слова.
“Після концерту в Португалії до мене підійшли дівчата з Великої Британії й сказали, що це був найкращий живий концерт, який вони чули. Вони взагалі не знають української. А нещодавно написали слухачки з Італії – попросили приїхати з концертом. Саме заради цього я й працюю – щоб люди відкривали для себе українську культуру”, – каже Ганна.
Під час виступів вона не лише співає, а й розповідає історії народження кожної композиції – пояснює, на яких фольклорних піснях вони засновані, знайомить слухачів із виконавцями, від яких записувала автентичний спів, ділиться контекстом, без якого, переконана, музику неможливо відчути повною мірою.
“Я завжди уявляю, ніби слухачі на концерті насправді прийшли у гості до мене додому. Я співаю їм, розповідаю історії, але так само важливо відчути й їх. Це має бути діалог, обмін енергією. Я не хочу просто сказати: “Ось вам пісня, робіть із нею що хочете”, – говорить співачка.
У такому діалозі, вважає вона, і з’являється розуміння України без перекладача.
Послухати новий альбом співачки під назвою Utopia можна за цим посиланням.
